Давід

Олег «Давід» пішов до війська ще у 2015 році — на строкову службу. Та армія швидко стала його свідомим вибором: невдовзі він підписав контракт і у 2017-му опинився на сході, під Авдіївкою, у складі 72-ї окремої механізованої бригади. Тоді там тривали важкі бої проти батальйону «Сомалі», яким командував сумнозвісний Гіві.

Боєць із позивним розповідає, як в АТО отримав свій перший урок війни. Ту бойову операцію досі пам’ятає до дрібниць. Разом із командиром Василем Тарасюком (нині — Героєм України) вони зупинили ворожий танк під Ясинуватою — на дорозі до Донецького аеропорту. «Давід» був гранатометником. У момент, коли його удар зупинив ворожу машину, танк встиг розвернути дуло й вистрелити. Вибухом його відкинуло, він дістав важку контузію. Командир отримав тяжке поранення голови. Та їх урятували — витягли побратими.

Після закінчення контракту «Давід» пробував жити звичайним життям. Виїхав за кордон, працював на заводі Samsung в Угорщині. Та 22 лютого 2022 року корейське керівництво заявило працівникам: «У вас буде війна, наші дипломати виїжджають». А за два дні росія напала. Олег не зміг залишитися осторонь. Уже 28 лютого він був у дорозі додому, а 7 березня — знову у війську.

Служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу — спочатку на Херсонському, а згодом на Донецькому напрямку.

На Херсонщині бойові дії тривали майже безперервно, й одного дня їхню позицію накрили «Градами». «Давід» дістав уламкове поранення голови, ушкодження руки й чергову контузію. Але після лікування знову повернувся на фронт.

У січні 2025 року вступив до лав Національної гвардії. Спочатку служив у Кіровоградській частині, а згодом — у 3-й бригаді оперативного призначення НГУ «Спартан».

Він — старший солдат, кулеметник роти розвідки спеціального призначення. Про службу в НГУ каже: йому подобається бути в цьому строю, бо є злагодженість, хороша організація, прикриття з неба й постійний зв’язок із командирами. Це мотивує, навіть коли дуже важко.

Після однієї з ворожих атак, перебуваючи на позиції, нацгвардієць зміг зорганізувати розрізнені сили, зібрати хлопців, створити піхотну групу. Разом із побратимами витягав бійців з-під завалів — тоді було важко навіть зрозуміти, де шукати живих.

«В одній із недавніх атак дрон влучив у погріб, де ховалися бійці. Ми під прицілом ворожих FPV-дронів шукали й відкопували хлопців. Двох вдалося врятувати. Двоє — задихнулися», — каже «Давід» і зізнається: «Втрачати на війні — найважче. Це нікуди не зникає. Тримаєш у собі. Вмовляєш себе, що вони тепер — наші янголи-охоронці».

8 травня 2025 року нацгвардійцю виповнився 31 рік. Відзначав просто на позиції — разом із побратимом-снайпером, у якого день народження 9-го.

Вдома на мужнього захисника чекають мама, брат і дівчина. Це для них — щирі короткі голосові та рятівні плюсики в повідомленнях.

До війни боєць працював у сфері ремонту. Тепер зізнається: вже забув, як це — не воювати. Відпочити хочеться, та коли відпочиває — тягне назад, до своїх.

«Захищати Україну — це мій чоловічий обов’язок. Куди б ти не тікав — від себе не втечеш. І іншого дому не знайдеш», — впевнено каже нацгвардієць.