Гера
25-річний воїн на позивний Гера – командир відділення зенітних безпілотних авіаційних комплексів у складі зенітного ракетно-артилерійського дивізіону бригади «Спартан».
Його шлях у війську розпочався ще до повномасштабного вторгнення – у 2021 році він пішов на строкову службу до Національної гвардії України. А вже під час повномасштабної війни підписав контракт.
Гера служив стрільцем-зенітником переносного зенітно-ракетного комплексу.
Спочатку обороняв Харків, потім – Бахмут, далі воював на Харківському та Запорізькому напрямках. Найбільше воїну запам’яталися пекельні вуличні бої за Бахмут. Було надзвичайно складно. Але найважче на війні – втрачати побратимів. «Не кожен таке витримає», – говорить Гера.
У 2024 році нацгвардієць вирішив змінити напрям служби – зацікавився безпілотними системами. Пройшов навчання, а під час бойової роботи набув досвіду та опанував нову справу. Тепер молодший сержант Гера – командир екіпажу, що «полює» на ворожі дрони.
«Наш екіпаж FPV-дронів-перехоплювачів «СОКІЛ» вперше збив ворожий БпЛА «Орлан-10» наприкінці грудня 2024 року на Запорізькому напрямку. Такий собі новорічний «подарунок» для окупантів, — згадує воїн. — Російський безпілотник вів розвідку наших артилерійських позицій і місць скупчення військ. Його вартість – близько 100 тисяч доларів».
Звісно, це був результат довгих місяців навчання, роботи над помилками, обміну досвідом з побратимами та злагодженої взаємодії всієї батареї.
«У січні 2025-го окупант знову отримав від нас «подарунок» – цього разу були знищені одразу два ворожі розвідувальні дрони Supercam S350, кожен вартістю понад 200 тисяч доларів», – розповідає про бойову роботу командир відділення зенітних БпАК.
У лютому 2025 року його бригада перемістилась на Покровський напрямок. Тут умови інші, тому пілотам БПЛА довелося адаптуватись. Були й технічні труднощі, але вони швидко їх подолали й продовжували виконувати бойові завдання.
«Так що робота цікава і непроста, але це точно моя стихія!», – зізнається Гера.
Сил боротися далі йому додає родина: дружина та донечка, якій лише три місяці. Вони, як і батьки, – опора воїна, ті крила, які тримають висоту.
Гвардієць родом із одного з міст, яке нині окуповане. Там він народився й виріс, там лишилося його минуле – ціле життя. Тому Гера впевнений: свій дім потрібно повертати.
На війні він подорослішав і змужнів. «Пішов у військо дитиною – став чоловіком», – усміхаючись говорить гвардієць. Навчився тримати емоції під контролем. Бойовий шлях у реаліях війни загартував і душу, і тіло. Бути командиром воїну неважко, він уміє здобувати довіру і впевнений: «Потрібно бути простішим – і тебе зрозуміють».
Втім, і у Гери бували моменти, коли опускалися руки. Але він їх підіймає, бо знає: «Тільки своїми руками можна повернути дім і вигнати ворога з нашої землі».