Кобра

Данило «Кобра» прийшов до війська у 2020 році — на строкову службу в бригаду «Спартан».

Коли 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення, до завершення його служби залишалося півтора місяці.

Із перших днів війни 19-річний нацгвардієць боронив Харків у складі Східного територіального управління НГУ, далі — тримав оборону аеропорту. Після підписання контракту потрапив у роту розвідки спеціального призначення.

Починав як навідник-оператор, але з побратимом швидко опанував американський автоматичний гранатомет МК-19 і став гранатометником. Згодом — бойовим медиком: після десятків евакуацій під вогнем.

Тепер Данило — санітарний інструктор розвідроти. Має неоціненний бойовий досвід і передає його іншим: навчає побратимів надавати допомогу, евакуювати поранених, діяти під обстрілами.

Він вивозить поранених із «нуля» на бронетехніці, супроводжує до стабілізаційних пунктів, слідкує за санітарними умовами в підрозділі, рятує життя у найтяжчих обставинах.

Хоча в мирному житті медиком не був, війна змінила його шлях. Він зрозумів: найважливіше — зберегти життя.

Данило згадує евакуації під Бахмутом: поранених вивозили відкритими прострілюваними дорогами. Одного разу несли «трьохсотого» у покривалі — під вогнем, на очах у ворога.

Іншим разом, коли забирали «двохсотих», Данило побачив, що один боєць дихає! Він був живий — із травматичною ампутацією руки. Медик надав пораненому допомогу і врятував йому життя.

Під час контрнаступу 2023 року під Роботиним Данило з побратимами врятував одразу вісьмох. Бували моменти, коли їхню техніку підбивало, але у «Кобри» не було вибору – він біг кілометри під вогнем, щоб дістатися до побратимів. Виносив з-під завалів, вів евакуацію через мінне поле.

Його вітчим, боєць 57-ї бригади, загинув під Бахмутом. Данило саме в ті дні прибув туди. Каже: «Це була моя місія. Тепер я йшов у бій за двох».

«Кобра» не боїться штурмів — ходив у них не раз: під Бахмутом, під час контрнаступу, на найскладніших напрямках. Працював з МК-19, навчав інших, йшов на позиції навідником і командиром.

Каже: «Найважливіше — з ким ти йдеш у бій. Якщо поряд надійні люди — навіть найважча задача не здається страшною».

У нього —більше десяти контузій, більшість лікував на позиціях. Не хотів полишати своїх.

Старший інструктор розповідає: йому доводилося надавати допомогу й полоненим росіянам.

«Перев’язую, стежу, щоб рани не загнивали. Для себе сприймаю це як досвід і підготовку обмінного фонду», — каже молодший сержант.

Він прагне розвитку навіть на війні. Досвід, здобутий поруч із військовими медиками на стабпунктах, де за день проходило до півсотні поранених, вважає безцінним.

У 19 років отримав повістку — і з того часу в НГУ. Тепер йому 23. Пройшов крізь штурми й евакуації, втратив побратимів і врятував десятки життів.

Вдома Данила чекають мама й дівчина. А він продовжує рятувати, вчити, підтримувати. Після перемоги мріє продовжити службу і передавати свій досвід.

Бо війна навчила його головному: життя — це не лише дихання. Життя — це дія. І навіть під обстрілами, серед болю, він робить усе, щоб ще одне серце не зупинилося.