Швидка

Позивний “Швидка”: Коли привозять пораненого, все інше відходить на другий план.

Юлія “Швидка” - сержант медичної роти 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» імені полковника Петра Болбочана Національної гвардії України - майже два роки тому долучилася до війська. Зараз “Швидка” працює асистентом анастезіолога та допомагає рятувати поранених українських військових. В березні 2025 року дівчина отримала президентську нагороду - медаль “За врятоване життя”.

Ще до приходу у військо Юлія присвятила себе медицині. Її позивний - це нагадування про те, що жінка десять років працювала фельдшером швидкої допомоги.

В липні 2023 року “Швидка” прийняла рішення доєднатися до Сил оборони.

“Я хотіла піти служити раніше, як тільки почалася війна. Я була фельдшером швидкої допомоги в Києві і навчалася в медуніверситеті. Я знаю, що якби я пішла раніше, то я вже потім його б не закінчила. Закінчила медуніверситет в червні 23-го і в липні 23-го прийшла на службу. Що стало головною мотивацією для Вас піти на службу? Війна в країні моїй”, - розповіла свій шлях Юлія.

Зараз “Швидка” працює на стабілізаційному пункті. Зокрема, надає пораненим невідкладну допомогу. Мова йде про шокові та реабілітаційні засоби.

Свій звичайний день в зоні бойових дій медик описує наступним чином: “Чергування 24 на 7. Поранені пацієнти. Є рутина - сніданок, обід, вечеря, гігієнічні процедури. Але коли привозять поранених - все інше відходить на задній план”.

Юлія зазначає, що найважче в її роботі - це бачити, коли реанімаційні заходи вже не можуть допомогти пацієнту, коли людина помирає, або коли привозять вже мертвого військового.

“Швидка” пригадала один з найскладніших моментів у своїй службі.

“Ми були на Запорізькому напрямку. В нас була безуспішна реанімація. І в цього пацієнта був брат-близнюк, який все бачив, як це все відбувалося. Це було з психологічної точки зору тяжко. А в роботі все те саме”, - підкреслила “Швидка”.

В цілому, чи виживе поранений військовий залежить від багатьох факторів.

За словами медика, на результат впливають не лише дії медиків, а й купа зовнішніх факторів - від наявності турнікета та його правильного використання до вчасної евакуації.

“Є пацієнти, які могли б там вижити, але їх не можуть вивезти по кілька днів, адже провести евакуацію неможливо через бойові дії. Також залежить від медика, який там біля пацієнта. Від нього самого. Військові самі можуть попускати турнікети і помирати від цього. Можуть самі накладати і втрачати кінці, якщо наклали там, де він не потрібен. Від кваліфікації лікарів на стабілізаційному пункті теж залежить багато”, - зазначає “Швидка”.

За її словами в бригаді “Спартан” приділяють увагу підвищенню кваліфікації медиків.

“Особисто мене відправляли на навчання. Я була в США, у Флориді, а також в Норвегії. В Флориді це було навчання з анестезіології. Ми бачили як працюють колеги. В Норвегії навчання по крові, тому що ми займаємося гемотрансфузіями. Це переливання крові. Цікаво, підвищує навички і взагалі цікавий досвід. Це не лише я їздила. Багато з наших медиків навчалися в різних країнах”, - розповіла Юлія. 

Щодо отримання медалі “За врятоване життя” “Швидка” розповіла, що це не за конкретний випадок, а за сумарну роботу.

“В нас було багато успішних реанімацій”, - підкреслила медик.