Хотабич

Юрію з позивним Хотабич — 29 років. Він родом із Кривого Рогу, де й зустрів повномасштабне вторгнення. За понад чотири роки служби він виконував різні бойові завдання: був у складі мобільної вогневої групи, яка полювала на «шахеди» та ракети, згодом воював у піхоті, а зараз опановує роботу з БПЛА.

До бригади «Спартан» Хотабич перевівся у вересні 2025 року. Саме тут він став піхотинцем.

Як вистояти піхотинцю

Хотабич пройшов через різні бойові завдання й добре знає, що допомагає піхотинцю вистояти на війні. Про довіру між побратимами, силу піхоти та речі, які рятують життя на передовій, він розповідає з власного досвіду.

«По-перше, піхотинець має бути морально стійким. Я виходив на позиції як старший групи, тому знаю, що від стійкості кожного бійця залежить життя всієї групи. На бойовому виході немає місця паніці чи ступору — працюємо виважено, підтримуємо один одного», — зазначив Юрій.

Він підкреслює, що для піхотинців важливо підставляти, як кажуть, побратимське плече, адже в окопі ви — родина і маєте допомагати одне одному.

«Важлива й фізична витривалість. Коли ми виходимо на позицію, то несемо на собі в середньому 18 кілограмів: бронежилет, шолом, зброю, рюкзак із боєкомплектом, провізією та запасними речами. З усім цим треба пройти кілька кілометрів, подекуди пробігти, інколи — залягти й перечекати. Навіть кілька днів», — розповідає Хотабич.

У сучасній війні піхоті було б неймовірно складно без підтримки операторів дронів.

«Пташки» супроводжують нас, дивляться наперед, щоб виявити можливу ворожу засідку та попередити про неї, а також першими завдають ударів по противнику. Зараз наші дрони знищують російську піхоту ще за кілометр від наших позицій. І, звісно, є логістика: скидають провізію і “подаруночки” на замовлення — павербанки, солодощі, ліки, цигарки», — підкреслює воїн.

Про мотивацію

Хотабич згадує, що у 2022–2023 роках була «заруба», коли ти йдеш «на мужика», а зараз — війна технологій.

«Але ми теж не дурні й уміємо воювати. Тому ми повернулися із завдання, а от ворогу щастить менше. Був у нас один росіянин, який підписав контракт 7 лютого, а 19-го завдяки нашій роботі став “двохсотим”», — згадує Юрій.

Розповів Хотабич і про маленькі радощі, які допомагають воїнам відновлюватися не лише фізично, а й психологічно. Піхотинець згадав, що після одного з виходів найбільше хотілося «Фанти» та «Снікерса».

«Тому щойно лікарі нас оглянули і дали добро — ми пішли до магазину по солодощі. У суспільстві існує стереотип, що піхота — це шлях в один кінець. Це не так. Якщо йти на завдання з такою думкою, нічого доброго не вийде. Ким би ти не був — піхотинцем, оператором БПЛА чи мінометником — налаштовуйся на роботу і думай про тих, заради кого повернешся. Я завжди знаю, що маю повернутися до дружини, донечок і батьків. Це і є головна мотивація», — підкреслив воїн.